• Водневий показник (водородный показатель) рН
• Загальна мінералізація (общая минерализация)
• Твердість (жесткость).
• Окислюваність.
• Електропровідність.
• Температура.
• Кислотність.
• Лужність.

• Прозорість.

• Загальна α (альфа) - радіоактивність.
• Загальна β (бета) - радіоактивність.

У таблиці наведено параметри, що загалом враховуються при виборі технологічної схеми водопідготовки за рубежем і в Україні.

* - тире означає, що даний параметр не нормується.

Водневий показник характеризує концентрацію вільних іонів водню у воді. Він визначається величиною рН, що є логарифмом концентрації іонів водню, тобто рН = -lоg[H⁺].

Величина рН характеризує кількісне співвідношенням у воді іонів H⁺ і ОН^-, що утворюються в процесі дисоціації води. Якщо у воді знижений вміст вільних іонів водню (рН>7) у порівнянні з іонами ОН^- , то вода буде мати лужну реакцію, а при підвищеному вмісті іонів H⁺ (рН<7) - кислу. В чистій дистильованій воді ці іони врівноважують один одного, тобто нейтральна і рН=7. У разі розчинення у воді різних хімічних речовин цей баланс може бути порушений, що приводить до зміни рівня рН.

Дуже часто показник рН плутають з такими параметрами, як кислотність і лужність води. рН - це показник інтенсивності, але не кількості. Тобто, рН відбиває ступінь кислотності чи лужності середовища, у той час як кислотність і лужність характеризують кількісний вміст у воді речовин, здатних нейтралізувати відповідно луги і кислоти. Залежно від рівня рН воду можна умовно розділити на кілька груп:

рН води - один з найважливіших робочих показників якості води, який визначає характер хімічних і біологічних процесів, що відбуваються у воді. Залежно від величини рН може змінюватися швидкість протікання хімічних реакцій, ступінь корозійної агресивності води, токсичність забруднювальних речовин і т.ін.

Контроль за рівнем рН особливо важливий на всіх стадіях водоочищення, тому що його відхилення в той чи інший бік може не тільки істотно позначитися на запахові, присмакові і зовнішньому вигляді води, але і вплинути на ефективність водоочисних заходів.

Звичайно рівень рН знаходиться в межах, за яких він безпосередньо не впливає на споживчі якості води. Так, у річкових водах рН звичайно знаходиться в межах 6,5-8,5 в атмосферних опадах - 4,6-6,1, у морських водах - 7,9-8,3. WНО не пропонує будь-якої величини для рН, що рекомендується за медичними показниками. Разом з тим відомо, що при малому рН вода має високу корозійну активність, а при великих рівнях (рН>11) вода набуває характерну милкість, неприємний запах, може викликати подразнення очей і шкіри. Саме тому для питної і господарсько-побутової води оптимальним вважається рівень рН у діапазоні від 6,5 до 8,5.

Загальна мінералізація являє собою сумарний кількісний показник вмісту розчинених у воді речовин. Цей параметр також називають загальним вмістом солей. До числа найбільш розповсюджених відносяться неорганічні солі (в основному бікарбонати, хлориди і сульфати кальцію, магнію, калію і натрію) і невелика кількість органічних речовин, розчинних у воді.

Цей параметр не слід плутати із сухим залишком. Методика визначення сухого залишку така, що в результаті не враховуються більш леткі органічні сполуки, розчинені у воді. В результаті загальна мінералізація і сухий залишок можуть відрізнятися на невелику величину (як, правило, не більше 10%).

Рівень вмісту солей у питній воді обумовлений якістю води в природних джерелах (які істотно коливаються в різних геологічних регіонах внаслідок різної розчинності мінералів).

Залежно від мінералізації природну воду можна поділити на такі категорії:

Крім природних факторів, на загальну мінералізацію води великий вплив мають промислові стічні води, міські зливові стоки (особливо коли сіль використовується для боротьби з ожеледицею на дорогах) і т.ін.

За даними WHO можливий вплив на здоров'я підвищеного вмісту солей не встановлено. Звичайно добрим вважається смак води при загальному вмісті солей до 600 мг/л, однак вже при значеннях більше 1000-1200 мг/л вода може викликати нарікання споживачів. За органолептичними показниками WНО рекомендована верхня межа мінералізації в 1000 мг/л. Зрозуміло, що рівень прийнятності загального вмісту солей у воді коливається залежно від місцевих умов і сформованих звичок.

Питання про воду з низьким вмістом солей також відкрите. Вважається, що така вода занадто прісна і несмачна, хоча багато тисяч людей, що вживають зворотно-осмотичну воду, яка відрізняється дуже низьким вмістом солей, навпаки вважають її більш прийнятною.

Окремої уваги заслуговує величина мінералізації з погляду відкладення осадів і накипу в нагрівальних приладах, парових котлах, побутових водогрійних пристроях. У цьому випадку до води застосовуються спеціальні вимоги, і чим менше рівень мінералізації (особливо вміст солей твердості), тим краще.

Твердістю називають властивість води, обумовлену наявністю в ній розчинних солей кальцію і магнію. Поняття твердості води в основному визначається вмістом катіонів кальцію (Са²⁺) і магнію (Mg²⁺). Хоча, усі двовалентні катіони в тій чи іншій мірі впливають на твердість. Вони взаємодіють з аніонами, утворюючи сполуки (солі твердості), здатні випадати в осад. Одновалентні катіони (наприклад, натрій Nа⁺) такої властивості не мають.

У таблиці наведені основні катіони металів, що викликають твердість, і головні аніони, з якими вони асоціюються.

На практиці стронцій, залізо і марганець мають на твердість настільки невеликий вплив, що ними, як правило, нехтують. Алюміній (А1³⁺) і тривалентне залізо (Fе³⁺) також впливають на твердість, але при рівнях рН, що зустрічаються в природних водах, їхня розчинність і, відповідно, "внесок" у твердість мізерні. Аналогічно не враховується і незначний вплив барію (Ва²⁺).

Розрізняють такі види твердості.
• Загальна твердість. Визначається сумарною концентрацією іонів кальцію і магнію і являє собою суму карбонатної (тимчасовий) і некарбонатної (постійної) твердості.
• Карбонатна твердість. Обумовлена наявністю у воді гідрокарбонатів і карбонатів (при рН>8,3) кальцію і магнію. Даний тип твердості майже цілком усувається при кип'ятінні води і тому називається тимчасовою твердістю. При нагріванні води гідрокарбонати розпадаються з утворенням вугільної кислоти і випаданням в осад карбонату кальцію і гідроксиду магнію.
• Некарбонатна твердість. Обумовлена присутністю кальцієвих і магнієвих солей сильних кислот (сірчаної, азотної, соляної) і при кип'ятінні не усувається (постійна твердість).

Одиниці вимірювання.

У світовій практиці використовується кілька одиниць вимірювання твердості, усі вони певним чином співвідносяться один з одним. В Україні Держстандартом одиницею твердості води прийнято моль на кубічний метр (моль/м³), що відповідає масовій концентрації еквівалентів іонів кальцію (1/2 Са²⁺) 20,04 г/м³ і іонів магнію (1/2Мg²⁺) 12,153 г/м³. Числове значення твердості, виражене в молях на кубічний метр? дорівнює числовому значенню твердості, вираженому в міліграм-еквівалентах на літр (чи кубічний дециметр), тобто 1 моль/м³ = 1 ммоль/л = 1 мг-екв/л = 1 мг-екв/дм³.

Крім того, у зарубіжних країнах широко використовуються такі одиниці твердості, як німецький градус (d°), французький градус (t^o), американський градус та ррm СаСО₃. Співвідношення цих одиниць подано в таблиці:

Примітка.

• Один німецький градус відповідає 10 мг/л СаО або 17.86'мг/л СаСОз у воді.
• Один французький градус відповідає 10 мг/л СаСОз у воді.
• Один американський градус відповідає 1 мг/л СаСОз у воді.

Походження твердості.

Іони кальцію (Са²⁺) і магнію (Мg²⁺), а також інших лужноземельних металів, що обумовлюють твердість, присутні у всіх мінералізованих водах. Їхнім джерелом є природні поклади вапняків, гіпсу і доломітів. Іони кальцію і магнію надходять у воду в результаті взаємодії розчиненого діоксиду вуглецю з мінералами і під час інших процесів розчинення і хімічного вивітрювання гірських порід. Джерелом цих іонів можуть бути також мікробіологічні процеси, що протікають у грунтах на площі водозбору, у донних відкладеннях, а також стічні води різних підприємств.

Твердість води коливається в широких межах і існує безліч типів класифікацій води за ступенем її твердості. Нижче в таблиці наведені чотири приклади класифікації.

1. 1. Т.В. Гусєва, Я.П. Молчанова, Е.А. Заика, В.Н. Виниченко, Е.М. Аверочкин, "Гидрохимические показатели состояния окружающей средыі. Справочные материалыї", "Зколайн", 2000.
2. 2. Фрог Б.Н., Левченко А.П. "Водоподготовка", Изд. МГУ, 1996.
3. 3. Німецький інститут стандартизації (DIN 19643).
4. 4. Агентство з охорони навколишнього середовища США (USEPA), 1986.

Звичайно в маломінералізованих водах переважає (до 70%-80%) твердість, обумовлена іонами кальцію (хоча в окремих випадках магнієва твердість може досягати 50-60%). Зі збільшенням ступеня мінералізації води вміст іонів кальцію (Са²⁺) швидко падає і рідко перевищує 1 г/л. Вміст же іонів магнію (Мg²⁺) у високомінералізованих водах може досягати декількох грамів, а в солоних озерах - десятків грамів на один літр води.

Загалом, твердість поверхневих вод, як правило, менше твердості вод підземних. Твердість поверхневих вод піддасться помітним сезонним коливанням, досягаючи звичайно найбільшого значення наприкінці зими і найменшого в період паводка, коли рясно розбавляється м'якою дощовою і талою водою. Морська й океанічна вода мають дуже високу твердість (десятки і сотні мг-екв/л).

Вплив твердості на якість води.

Поріг смаку для іона кальцію лежить (у перерахунку на мг-еквівалент) у діапазоні 2-6 мг-екв/л залежно від відповідного аніона, а поріг смаку для магнію і того нижче. У деяких випадках для споживачів прийнятна вода з твердістю вище 10 мг-екв/л. Висока твердість погіршує органолептичні властивості води, додаючи їй гіркуватий смак і виявляє негативну дію на органи травлення.

У матеріалах WНО говориться про те, що хоча ряд досліджень і виявив зворотну залежність між твердістю питної води і серцево-судинними захворюваннями, наявні дані не достатні для висновку про причинний характер цього зв'язку. Аналогічно однозначно не доведено, що м'яка вода викликає негативний ефект на баланс мінеральних речовин в організмі людини.

Разом з тим, залежно від рН і лужності, вода з твердістю вище 4 мг-екв/л може викликати в розподільній системі відкладення шлаків і накипу (карбонату кальцію), особливо при нагріванні. Саме тому нормами Котлонагляду вводяться дуже високі вимоги до значення твердості води, використовуваної для живлення котлів (0,05-0,1 мг-екв/л).

Крім того, при взаємодії солей твердості з мийними речовинами (мило, пральні порошки, шампуні) відбувається утворення "мильних шлаків" у вигляді піни. Це приводить не тільки до перевитрати мийних засобів, але має й інші негативні наслідки: така піна після висихання залишається у вигляді нальоту на сантехніці, білизні, людській шкірі, на волоссі (неприємне почуття "твердого" волосся добре відоме багатьом). Найбільшим негативним впливом цих шлаків на людину є те, що вони руйнують природну жирову плівку, якою завжди покрита нормальна шкіра і забивають її пори. Ознакою такого негативного впливу є характерний "скрип" чисто вимитої шкіри чи волосся. Виявляється, що почуття "милкості" після користування м'якою водою, яке викликає в декого подразнення, є ознакою того, що захисна жирова плівка на шкірі ціла і непошкоджсна. Саме вона і сковзає. У противному випадку, приходиться витрачатися на засоби для відновлення захисту шкіри.

М'яка вода з твердістю менше 2 мг-екв/л має низьку буферну ємність (лужність) і може, залежно від рівня рН і низки інших чинників, виявляти підвищений корозійний вплив на водопровідні труби. Тому в ряді застосувань (особливо в теплотехніці) іноді приходиться проводити спеціальну обробку води з метою досягнення оптимального співвідношення між твердістю води і її корозійною активністю.

Окислюваність - це величина, що характеризує вміст у воді органічних і мінеральних речовин, що за певних умов окисляються. Виражається цей параметр у міліграмах кисню, які витрачено на окислювання речовин, що містяться в 1 л води.

Розрізняють кілька видів окислюваності води: перманганатну, біхроматну, йодатну, церієву. Найбільш високий ступінь окислювання досягається біхроматним та йодатним методами.

У практиці водоочищення для природних малозабруднених вод визначають перманганатну окислюваність, а в більш забруднених водах - як правило, біхроматну окислюваність (називану також ХСК - "хімічне споживання кисню").

Окислюваність є дуже зручним комплексним параметром, що дозволяє оцінити загальне забруднення води органічними речовинами.

Органічні речовини, що знаходяться у воді дуже різноманітні за своєю природою і хімічними властивостями. Їхній склад формується як під впливом внутрішньоводоймових біохімічних процесів, так і за рахунок надходження поверхневих і підземних вод, атмосферних опадів, промислових і господарсько-побутових стічних вод.

Величина окислюваності природних вод може варіюватися в широких межах від часток міліграмів до десятків міліграмів О₂ на 1 літр води. Поверхневі води мають більш високу окислюваність (а значить і більш "багаті" органікою) у порівнянні з підземними. Так, гірські річки й озера характеризуються окислюваністю 2-3 мг О₂/л, річки рівнинні - 5-12 мг О; /л, річки з болотним живленням - десятки міліграмів на 1 л.

Підземні ж води мають у середньому окислюваність на рівні від сотих до десятих часток міліграма кисню на 1 л (виключення складають води в районах нафтогазових родовищ, торф'янників, у сильно заболочених місцевостях).

Біхроматна окислюваність.

У водоймах і водотоках, підданих сильному впливу господарської діяльності людини, біхроматну окислюваність (ХСК) використовують як міру вмісту органічної речовини в пробі води. Таким чином ХСК застосовують для характеристики стану водотоків і водойм, надходження побутових і промислових стічних вод (у тому числі і ступеня їхнього очищення), а також поверхневого стоку.

Відповідно до вимог до складу і властивостей води водойм у пунктах питного водокористування величина ХСК не повинна перевищувати 15 мгО₂/л.

Електропровідність - це чисельне вираження здатності водного розчину проводити електричний струм. Електрична провідність природної води залежить в основному від ступеня мінералізації (концентрації розчинених мінеральних солей) і температури. Завдяки цій залежності за величиною електропровідності води можна з певним ступенем похибки говорити про мінералізацію води. Такий принцип вимірювання використовується, зокрема, у досить розповсюджених приладах оперативного вимірювання загального вмісту солей (так званих ТDS-метрах).

Справа в тому, що природні води є розчинами сумішей сильних і слабких електролітів. Мінеральну частину води складають переважно іони натрію (Nа⁺), калію (К⁺), кальцію (Са²⁺), хлору (Сl^-), сульфату (SО^2-), гідрокарбонату (НСОз^-). Цими іонами й обумовлюється в основному електропровідність природних вод. Присутність же інших іонів, наприклад, тривалентного і двовалентного заліза (Fе³⁺ і Fе²⁺), марганцю (Мn²⁺), алюмінію (АІ³⁺), нітрату (NOз^-), НРO₄ ^- Н₂Р0₄^- і т.ін., не настільки сильно впливає на електропровідність (звичайно за умови, що ці іони не містяться у воді в значних кількостях, як наприклад, це може бути у виробничій чи господарсько-побутовій стічній воді).

Похибки ж вимірювання виникають через неоднакову питому електропровідність розчинів різних солей, а також через підвищення електропровідності зі збільшенням температури. Однак, сучасний рівень техніки дозволяє мінімізувати ці похибки, завдяки заздалегідь розрахованим і занесеним в пам'ять приладу залежностям. Електропровідність не нормується, але величина 2000 мкС/см приблизно відповідає загальній мінералізації в 1000 мг/л.

Температура - найважливіший чинник, що впливає на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси, які відбуваються у воді. Від температури води в значній мірі залежать кисневий режим, інтенсивність окислювально-відновлювальних процесів, активність мікрофлори і т.ін. Температура води також може вплинути і на продуктивність систем очищення води. Наприклад, продуктивність систем зворотного осмосу дуже істотно залежить від температури води, що надходить на мембрану. Тому фактор температури враховується в багатьох розрахунках при побудові систем очищення води.

Спеціальних норм, що визначають температуру води, крім ЄС (<25°С), ніхто не вводить. У рекомендаціях WНО сказано лише, що температура води "повинна бути прийнятною". Говорити ж про деякі норми практично безглуздо, тому що в силу природних причин середньорічна температура води в різних районах країни не може бути однаковою і намагатися привести її до деякого загального знаменника як мінімум не виправдано економічно.

З погляду споживчих якостей, холодна вода, як правило, більш приємна на смак. Висока ж температура води не тільки прискорює ріст мікроорганізмів, але і може збільшити проблеми, пов'язані з присмаком, запахом, кольоровістю, корозією.

Кислотністю називають вміст у воді речовин, здатних вступати в реакцію з гідроксид-іонами (ОН^-). Кислотність води визначається еквівалентною кількістю гідроксиду, потрібного для реакції.

У звичайних природних водах кислотність у більшості випадків залежить тільки від вмісту вільного діоксиду вуглецю. Природну частину кислотності створюють також гумінові та інші слабкі органічні кислоти і катіони слабких основ (іони амонію, заліза, алюмінію, органічних основ). У цих випадках рН води не буває нижче 4,5.

У забруднених водоймах може міститися велика кількість сильних кислот чи їхніх солей за рахунок скидання промислових стічних вод. У цих випадках рН може бути нижче 4,5. Частина загальної кислотності, що знижує рН до величин < 4,5, називається вільною.

Під лужністю природних чи очищених вод розуміють здатність деяких їхніх компонентів зв'язувати еквівалентну кількість сильних кислот. Цей параметр також часто називають буферною ємністю води, маючи на увазі здатність води нейтралізувати корозійний вплив кислот.

Під загальною лужністю мається на увазі сума гідроксильних іонів, що містяться у воді, (ОН^-) і аніонів слабких кислот (карбонатів, гідрокарбонатів, силікатів, боратів, сульфітів, гідросульфітів, сульфідів, гідросульфідів, аніонів гумінових кислот, фосфатів), які у свою чергу, гідролізуючись, утворять гідроксильні іони. Оскільки в більшості природних вод переважають карбонати, то звичайно розрізняють лише гідрокарбонатну і карбонатну лужність. У рідких випадках при рН>8,5 виникає гідратна лужність.

Лужність визначається кількістю сильної кислоти, потрібної для нейтралізації 1 л води. Лужність більшості природних вод визначається тільки гідрокарбонатами кальцію і магнію, рН цих вод не перевищує 8,3.

Визначення лужності корисно при дозуванні хімічних речовин, потрібних під час оброблення вод для водопостачання. Разом зі значеннями рН, лужність води використовується для розрахунку вмісту карбонатів і балансу вугільної кислоти у воді.

До числа органолептичних показників відносяться ті параметри якості води, що визначають її споживчі властивості, тобто ті властивості, що безпосередньо впливають на органи почуттів людини (нюх, дотик, зір). Найбільш значимі з цих параметрів - смак і запах - не піддаються формальному виміру, тому їхнє визначення проводится експертним шляхом.

Робота експертів, що дають оцінку органолептичним властивостям води, багато в чому подібна до роботи дегустаторів вишуканих напоїв, тому що вони повинні вловлювати найменші відтінки смаку і запаху.

* тире означає, що даний параметр не нормується .

** величина нормується, але одиниці вимірювання не приводяться до прийнятих в Україні.

Прозорість (чи світлопропускання) природних вод обумовлена їхнім кольором і каламутністю, тобто вмістом у них різних пофарбованих і зважених органічних і мінеральних речовин.

Воду залежно від ступеня прозорості умовно підрозділяють на прозору, слабоопалесцентну, опалесцентну, злегка каламутну, каламутну, сильно каламутну. Мірою прозорості служить висота стовпа води, при якій можна спостерігати білу пластину визначених розмірів, що опускається у водойму (диск Секки), або розрізняти на білому папері шрифт визначеного розміру і типу (як правило, шрифт середньої жирності висотою 3,5 мм). Результати виражаються в сантиметрах з вказівкою способу вимірювання.

Ослаблення в мутній воді інтенсивності світла з глибиною приводить до більшого поглинання сонячної енергії поблизу поверхні. Поява більш теплої води на поверхні зменшує перенесення кисню з повітря у воду, знижує густину води, стабілізує стратифікацію. Зменшення потоку світла також знижує ефективність фотосинтезу і біологічну продуктивність водойми.

Визначення прозорості води - обов'язковий компонент проірам спостережень за станом водних об'єктів. Збільшення кількості грубодисперсних домішок і мутності характерно для забруднених і евтрофних (низинних стоячих, що знаходяться в першій стадії заболочування) водойм.

Виділення й ідентифікація окремих патогенних (хвороботворних) мікроорганізмів у воді - завдання складне і дороге. Практично для кожного типу мікроорганізмів, які живуть у воді, використовується власна методика ідентифікації, як правило, довготривала. Але із-за великої різноманітності мікроорганізмів у воді, специфічні тести на окремі патогенні організми не застосовні для рутинного аналізу мікробіологічної якості води, для якого потрібний швидкий, простій і за можливості єдиний тест. З практичної точки зору набагато важливіше часто і швидко провести один загальний тест, ніж рідко, але цілу серію специфічних тестів по окремих організмах.

Така ідеологія припускає пошук деяких індикаторних організмів, спостереження за якими дозволяє контролювати мікробіологічне забруднення води. Вони повинні задовольняти таким умовам:

• легко виявлятися й ідентифікуватися;
• мати подібну з патогенними організмами природу;
• бути присутніми у воді в набагато більших кількостях, ніж патогенні організми;
• мати життєстійкість таку ж або кращу, ніж у патогенних організмів;
• самим бути не патогенними.

І такі організми були знайдені. Тому що мікробіологічне забруднення води відбувається в більшості випадків за рахунок фекальних стічних вод, то як індикаторні організми була виділена невелика група непатогенних бактерій (точніше умовно непатогенних, тому що за певних умов вони теж здатні викликати в людини захворювання), що також містяться у фекальних виділеннях людини і тварин. До числа цих мікроорганізмів відносяться фекальні стрептококи, коліформні бактерії і сульфітредукуючі клостридії. Усі ці мікроорганізми відносно легко виділяються й ідентифікуються, тому можуть служити надійним індикатором фекального забруднення води.

Ці три групи бактерій здатні виживати у воді протягом різних періодів часу.

Фекальні стрептококи живуть у воді нетривалий час, тому їхня присутність у воді свідчить про недавнє забруднення.

Коліформні бактерії живуть у воді протягом декількох тижнів і їх найлегше ідентифікувати, що обумовило їхнє широке застосування як основного індикаторного організму.

Однак існує цілий ряд мікроорганізмів, більш стійких до дезинфекції (хлорування, ультрафіолетове опромінення і т.ін.). Якщо є обгрунтована підозра на їхню наявність у воді, то відсутність фекальних стрептококів і коліформних бактерій не є гарантією бактеріологічної безпеки води. У цьому випадку застосовують такі індикаторні організми, як сульфітредукуючі клостридії, які можуть існувати у воді необмежений час. З одного боку, їхня наявність у воді (за відсутності фекальних стрептококів чи коліформних бактерій) свідчить про досить давнє забруднення. Тому тест на клостридії особливо корисний у разі перевірки води з відкритих водойм або резервуарів. З іншого боку, наявність у воді сульфітредукуючих клостридій дозволяє судити про ймовірність перебування у воді організмів, стійких до знезаражування (деякі найпростіші, наприклад Giаґdiа і Сrурtоsроridiит). Особливо стійкі до зовнішніх факторів спори сульфітредукуючих клостридій, що й дозволяє використовувати їх як індикаторний організм. Для більш точної індикації наявності у воді найпростіших в Україні і Росії застосовують також тест на цисти лямблій. Як індикаторний організм для ентеровірусів ( кишкових вірусів людини) використовуються коліфаги.

Слід відзначити, що пошук у воді патогенної флори за індикаторними організмами є непрямим. Тобто, якщо виявлена наявність індикаторних організмів, то слід припускати наявність у воді і патогенних агентів. Саме тому в більшості випадків нормативи вимагають повної відсутності у воді індикаторних організмів. Однак найбільш повну картину може дати тільки комплексне дослідження за декількома біологічними параметрами, а також, у випадку обгрунтованих підозр, і за окремими специфічними мікроорганізмами.

" Кількість колоній, що утворюють бактерії
** Бляшкоугворювальні одиниці
¹ Наявність коліформних бактерій допускається не більше, ніж у 5% проб, узятих за місяць. ІІри кількості проб за місяць менше 40 наявність коліформних бактерій не допускається. Усі проби, в яких виявлені коліформні бактерії, потрібно перевірити на наявність термостабільних коліформних бактерій. Присутність останніх не допускається.
² Кількість у 1 л води, що досліджується (індекс БГКП).

Загальне мікробне число.

У зв'язку з тим, що визначення патогенних бактерій під час біологічного аналізу води є непростим і трудомістким завданням, як критерій бактеріологічного забруднення використовують підрахунок загального числа колоній, що утворюють бактерії (Соlопу Fоrтіпg Uпіts - CFU) у 1 мл води. Отримане значення називають загальним мікробним числом. В основному для виділення бактерій і підрахунку загального мікробного числа використовують метод фільтрації через мембрану.

При цьому методі визначена кількість води пропускається через спеціальну мембрану з розміром пор порядку 0,45 мкм. У результаті, на поверхні мембрани залишаються всі бактерії, що знаходяться у воді. Після чого мембрану з бактеріями поміщають на визначений час у спеціальне живильне середовище при температурі 30-37 °С.

За цей період, називаний інкубаційним, бактерії одержують можливість розмножитися й утворити добре помітні колонії, які вже легко піддаються підрахунку.

У зв'язку з тим, що такий метод передбачає тільки визначення загального числа колоній, які утворюють бактерій різних типів, за його результатами не можна однозначно судити про присутність у воді патогенних мікробів. Однак високе мікробне число свідчить про загальне бактеріологічне забруднення води і про високу ймовірність наявності патогенних організмів.

Вплив іонізуючої радіації на людину обумовлено як природними, так і штучними джерелами випромінювання. За даними Наукового Комітету ООН з впливу атомної радіації більше 98% дози радіації, одержуваної населенням, обумовлено природними джерелами і лише дуже невелика частка дози приходиться на атомну енергетику, випробування ядерної зброї й інші штучні джерела.

Основне надходження радіоактивних елементів в організм людини відбувається при диханні та з їжею. Внесок питної води в загальну дозу опромінення дуже невеликий, тому що природні радіоактивні ізотопи (продукти розпаду урану і торію) з устрічаються в ній у дуже незначних кількостях.

Проте WНО встановила ряд показників радіологічної якості води, на які й орієнтуються країни, приймаючи національні норми якості води (використовуючи при цьому і свої додаткові показники). Саме ці дані і подані в таблиці.

Звертаємо увагу, що в таблиці подані значення, що регламентують радіологічну якість тільки води. Для радіації в цілому існують інші норми.

¹ У разі перевищення цих значень проводиться докладний поелементний радіохімічний аналіз.
² У перерахунку з рСі/1 (пікоКюрі на літр) у Бк/л (Беккерель на літр) - (1 Ки=3,7*10¹⁰ Бк).
³ У перерахунку з mRem/уеаг. У нормах USEPA мається на увазі не загальна доза, а тільки сумарно від джерел β-частинок і фотонів. Віднесена в цю графу в силу своєї фізичної суті (тобто доза, а не радіоактивність), що ясно з одиниці виміру .
⁴ Індикаторний параметр, відповідно до Директиви ЄС 98/93/ЕС від 1998 р. Не включає тритій, калій-40, радон і продукти розпаду радону.
⁵ Індикаторний параметр, відповідно до Директиви ЄС 98/93/ЕС від 1998 р.

α (альфа)-радіоактивність (альфа-випромінювання) - являє собою потік альфа-частинок, що випускаються під час радіоактивного розпаду елементів, що важчі за свинець, або утворюються під час ядерних реакцій.

Альфа-частинка фактично є ядром гелію, що складається з двох протонів і двох нейтронів. Має статичний електричний заряд рівний +2, її масове число 4.

Альфа-випромінювання має малу проникну здатність (усього кілька сантиметрів у повітрі і десятки мікронів у біологічній тканині). Потік альфа-частинок легко зупинити навіть листом паперу. Навіть ті з них, які мають найбільшу енергію, не можуть проникнути крізь верхні шари кліток шкіри. Однак альфа-випромінювання набагато небезпечніше, коли джерело альфа-частинок потрапляє в організм.

Нижче наведені основні альфа-випромінювачі і відповідні ефективні дози, які може одержати людина за рік вживання води, що містить кожний з цих альфа-радіонуклідів з рівнем радіоактивності 0,1 Бк/л.

З таблиці видно, що тільки у випадку торію-232, при його вмісті у воді на рівні альфа-активності в 0,1 Бк/л буде перевищена доза в 0,1 мілізиверт (мЗв) за рік, яка вважається безпечною .

Тому що торій-232 звичайно складає лише малу частку загальної альфа- радіоактивності, то Всесвітня Організація охорони здоров'я вважає можливим рекомендувати величину 0,1 Бк/л як граничне значення загальної альфа-активності для цілей рутинного контролю радіологічної безпеки води.

Альфа-випромінювачі

β (бета)-радіоактивність (бета-випромінювання) є потік часток з масою, рівної 1/1837 маси протона, що утворяться при бета-розпаді різних елементів від самих легких (нейтрон) до найважчих (радій-228).

Негативно заряджена бета-частинка фактично є електроном, позитивно заряджена - позитроном.

Бета-випромінювання має більшу проникну здатність у порівнянні з альфа- випромінюванням, але все одно воно може бути зупинене порівняно тонким (кілька сантиметрів) шаром металу чи пластику.

Проте бета-випромінювання може привести до опіків шкіри і дуже небезпечно, коли джерело бета-частинок попадає усередину організму людини.

Нижче наведені основні бета-випромінювачі і відповідні ефективні дози, які може одержати людина за рік вживання води, що містить кожний з цих бета-радіонуклідів з рівнем радіоактивності 1,0 Бк/л.

Бета-випромінювачі

З таблиці видно, що тільки для свинцю-210 і радію-228 при їхньому вмісті у воді на рівні бета-активності в 1,0 Бк/л буде істотно перевищена доза в 0,1 мілізіверт (мЗв) за рік, яка вважається безпечною. Однак звичайний вміст цих радіонуклідів у воді невеликий. Крім того, підвищена концентрація названих ізотопів, як правило, пов'язана з високими рівнями вмісту й інших радіонуклідів. Це з великою ймовірністю приводить до перевищення встановлених нормативів і робить необхідним проведення аналізів води на вміст конкретних радіонуклідів.

Виходячи з вищесказаного. Всесвітня Організація охорони здоров'я вважає можливим рекомендувати величину 1,0 Бк/л як граничне значення загальної бета-активності для цілей рутинного контролю радіологічної безпеки води.У нормах Ц8ЕРА загальна бета-активність задається не через активність радіонукліда (у Бк/л), а через приведену ефективну дозу опромінення (у мЗв/рік), викликаного бета-частинками і фотонами.

Тому що коефіцієнти перерахунку дози (Зв/Бк) для різних радіонуклідів різні і наявність того чи іншого ізотопу у воді важко прогнозувати, даний параметр не перерахований в одиниці радіоактивності. Це і є причиною переміщення даного параметра в графу "Приведена ефективна доза".

У таблиці наведено показники, які характеризують граничні концентрації основних неорганічних речовин, що впливають на якість води. За основу взятий перелік, наведений у ДсанПіН Росії (СанПиН 2.1.4.559-96), як найбільш повний. Тире означає, що даний параметр не нормується.

Гранична концентрація, мг/л

* межа за органолептикою і споживчими якостями води.
   *" у перерахунку на нітрати і нітрити відповідно. ' Обов'язкові для дотримання параметри, встановлені основним стандартом США. ² Даний параметр установлений так званим "додатковим стандартом" США, що носить рекомендаційний характер. ³ Обов'язковий для дотримання параметр відповідно до "Директиви про якість питної води..." 98/93/ЕС від 1998 р. ⁴ Індикаторний параметр відповідно до "Директиви про якість питної води..." 98/93/ЕС від 1998 р. ⁵ Обов'язковий для дотримання параметр відповідно до "Директиви про якість питної води..." 80/778/ЕС від 1980р. ⁶ Рекомендований рівень відповідно до "Директиви про якість питної води..." 80/778/ЕС від 1980 р. (наведено тільки для елементів, для яких не встановлена гранично допустима концентрація. Зазначено максимальні значення, допустимі в точці користування. ⁷ UO (Undetectable Organoleptically) - не повинен виявлятися органолептичне (на смак і залах), відповідно до "Директиви про якість питної .води..." 80/778/ЕС від 1980 р.

У таблиці наведено показники, які характеризують граничні концентрації основних природних і штучних органічних речовин, що впливають на якість води. В окрему таблицю (для зручності користування) виділені пестициди. За основу взятий перелік, наведений у "Посібнику з якості питної води" WНО. У таблицю ввійшов також ряд органічних речовин, не регульованих WНО, але нормованих російськими та американськими нормами. Величини нормуються в мікрограмах на літр води. Тире означає, що даний параметр не нормується.

' Сумарно цис- і транс-1,2 -дихлоретилен. USEPA нормує ці форми окремо. 70 мкг/л - цис-1,2-дихлоретилен і 100 мкг/л - транс-1,2-дихлоретилен.
² Сумарно трихлоретилен і тетрахлоретилен відповідно до "Директиви про якість питної води" 98/93/ЕС від 1998р.
³ Сума концентрацій установлених речовин відповідно до "Директиви про якоіть питної води" 98/93/ЕС від 1998р. Це речовини - бенз(b)фторантрен, бенз(k)фторантрен, бенз(ghi)перилен, індено(1,2,3-cd)пірен.
⁴ За діетилоловодихлоридом.
⁵ ТТ - Метод обробки (від англійського Тгеаtment Тесhnique).

У разі використання акриламіду і епіхлоргідрину в системах питного водопостачання співвідношення залишкового вмісту мономера і величини початкового дозування не повинно перевищувати таких значень: акриламід = 0,05% при дозуванні в Імг/л; епіхлоргідрин = 0,01% при дозуванні в 20 мг/л.

' Термін ііестшщди означає: органічні інсектициди; органічні гербіциди; органічні фунгіциди; органічні нематоциди; органічні акарициди; органічні а-тьгициди; органічні родентициди; органічні слимициди; споріднені продукти (серед них регулятори росту) та їхні метаболіти, продукти реакції і розпаду відповідно до "Директиви про якість питної води..." 98/93/ЕС від 1998р.

SUP>2 Параметрична величина застосовувана відповідно до "Директиви про якість питної води..." 98/93/ЕС від 1998 р., до кожного індивідуального пестициду, крім алдрина, діельдрина, гептахлора і гептахлорепоксида.
³ Термін "Загальний вміст пестицидів" відповідно до "Директиви про якоіть питної води..." 98/93/ЕС від 1998 р., означає суму індивідуальних пестицидів, визначених в процесі моніторингу.
⁴ Сумарно. USEPA установлює такі граничні значення для кожного з параметрів:гептахлор - 0,4 мкг/л, гептахлорепоксид - 0,2 мкг/л.
⁵ ДСанПіН України встановлює сумарний вміст пестицидів не більше 0,1 мкг/л.

В основу таблиці покладено нормативи російського СанПиН 2.1.4.559-96 і рекомендації WНО.

' Для ефективного знезаражування залишкова концентрація вільного хлору повинна складати >=0.5 мг/л, якщо час контакту не менш 30 хв при рН<8.
² Сумарно.
³ Рекомендована величина не була встановлена WНО у зв'язку зі швидким розпадом діоксиду хлору і через те, що рекомендована величина для хлориту забезпечує достатній захист від можливого токсичного впливу діоксиду хлору.
⁴ Сума концентрацій установлених речовин, під якими відповідно до "Директиви про якість питної води..." 98/93/ЕС від 1998 р. розуміють: хлороформ, бромоформ, дибромхлорметан і бромдихлорметан.
⁵ ГОСТ 2874-82 встановлює значення 3500 мкг/л.
⁶
ДСанПіН Україні встановлює:
• тригалометани (сума) - 100 мкг/л;
• дибромхлорметан - 10 мкг/л;
• хлороформ - 60 мкг/л;
• тетрахлорвугаець - 2 мкг/л.